с. Іскрівка. Іскрівський дошкільний навчальний заклад





Новини


9 бер. 2018
Свято весни до 8 березня
9 березня проведено свято весни

5 бер. 2018
УВАГА!
ВСІМ ЖІНКАМ

12 січ. 2018
свято колядок та щедрівок
До дошкільного закладу освіти завітав творчий колектив Іскрівського будинку культури

28 груд. 2017
Свято Нового року
у приміщенні сільського БК було проведено для вихованців ДНЗ Свято Нового року

19 груд. 2017
Свято Миколая
19 грудня у закладі дошкільної освіти проведено свято Миколая

27 лист. 2017
день театральної діяльності
23 листопада день театральної діяльності

Всі новини

педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського

Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського у вихованні дітей дошкільного віку

«Що найголовніше було в моєму житті?

Без роздумів відповідаю: Любов до дітей»

В.О. Сухомлинський

У центрі сучасних технологій навчання і виховання дошкільників знаходиться особистісно-зорієнтована модель, основною метою якої є індивідуальний розвиток кожного вихованця освітнього закладу.

З огляду на це, особливого звучання набуває спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – видатного українського вченого, філософа, неперевершеного педагога, який опікувався долею дітей. Наш всесвітньо відомий сучасник великого значення надавав цілісному формуванню особистості, розкриття та розвитку її розумових, фізичних, естетичних здібностей та нахилів. Всі аспекти виховання - моральний, розумовий, трудовий, естетичний, фізичний - за його переконанням, становлять нерозривну єдність духовного стану дитини.

Одним з пріоритетних напрямів сучасної освіти є виховання особистості на засадах загальнолюдських, національних і патріотичних цінностей.

Найбільш значущою цінністю громадянського суспільства, важливим фактором розвитку правової, демократичної держави, атрибутом її життєздатності, символом мужності українського народу є патріотизм.

В контексті ситуації сьогодення, особливої актуальності набуває концепція В.О. Сухомлинського. Неодноразово, у своїх роботах педагог стверджував, що «…в житті людини має бути щось найголовніше, що стоїть вище від усіх повсякденних турбот, тривог, пристрастей». І далі: «Ставлення до ідеї Батьківщини як до священного й найдорожчого облагороджує всі людські почуття, зближує, ріднить людей, очищає душі від усього, що принижує гідність» .

В.О. Сухомлинський чітко визначає теоретичні засади виховання громадянських почуттів дітей:

– це, передусім, створення дитиною радостей для інших людей і переживання особистого щастя й гордості у зв'язку з цим;

– по-друге, творення й збереження краси в усіх її багатогранних проявах;

– по-третє, громадянське ідеологічне багатство діяльності дитини в колективі, взаємовідносини між дітьми й іншими, позашкільними колективами;

– по-четверте, культивування й розвиток співчуття, жалості (не біймося цього слова й тих благородних почуттів, які воно несе!) до всього живого й красивого, розвиток сердечної чуйності до прекрасного в природі;

– по-п'яте, розвиток високої інтелектуальної культури – думок, почуттів, переживань, що хвилюють душу людини, коли вона пізнає навколишній світ, минуле й сучасне людства, матеріальні й духовні багатства Вітчизни, душу свого народу, цінності мистецтва, особливо сучасної літератури.

Майстерність виховання, на його думку, і полягає в тому, щоб громадянське, патріотичне життя починалося для людини з малих років.      

У своїй праці „Народження громадянина” В.О.Сухомлинський обґрунтував і подав структуру духовного світу особистості: розум – почуття – погляди – переконання – воля, суть методологічних підходів до виховання громадянина своєї держави, дієвого патріота практичними прикладами вибудував стратегію виховних впливів на особистість. Кожний навчальний заклад з успіхом має використовувати в своєму навчально- виховному процесі кімнату казки, кімнату думки, в яких вихованці читатимуть книги про відомих людей своєї держави як минулих часів, так і теперішніх, подорожуватимуть в минуле і сучасне Батьківщини. Адже вислів В.О.Сухомлинського: «Сила й ефективність патріотичного виховання визначається тим, наскільки глибоко ідея Батьківщини оволодіває особистістю, наскільки яскраво бачить людина світ і саму себе очима патріота» не втрачає сенсу і в наші дні.

В.О. Сухомлинський сформував закономірності процесу патріотичного виховання:

- глибокі патріотичні почуття і переконання;

- моральний ідеал;

- патріотичні турботи й тривоги за долю свого народу;

- патріотична непримиренність;

- патріотична гордість; та завдання вихователя – «відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це і природа рідного краю, слово рідної мови, культ Матері і Батька, Мала Батьківщина, її історичне та героїчне минуле, працелюбність».    

Щоб виховати морально стійку особистість, треба виховувати в дітях «почуття обов’язку людини перед людиною, перед суспільством, перед Батьківщиною. Обов’язок батька і матері перед дітьми, обов’язок дітей перед батьками. Обов’язок особи перед колективом, обов’язок перед вищими моральними принципами» .

Отже, саме життя ставить завдання – виховувати дітей як громадян, які люблять свою Батьківщину – Україну, свій народ, мають національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і свободи, вміють ними керуватися у своїй життєдіяльності.

 Виховання маленьких громадян повинно бути спрямоване, насамперед, на розвиток їхніх гуманістичних почуттів, формування національних та загальнолюдських цінностей, доброти, уваги, щиросердя, совісті, чесності, правдивості, гідності, любові і поваги до родини. Також значне місце у змісті громадянського виховання має відводитися формуванню культури поведінки дітей. Очевидно, що в цьому віці усі моральні якості особистості перебувають у своєму моральному становленні – втім, усі вони беруть початок саме на дошкільному етапі життя .

Вихователям прислужаться такі методи і засоби, як:

• розгляд картин, що відображають знайомі для дітей життєві ситуації, які демонструють настрій, стани, поведінку дітей у довкіллі (тривогу, хвилювання, страхи, фізичний біль, образу) і реакцію старших людей або однолітків на ці стани самопочуття;

• читання художніх творів, зокрема народних казок, у яких змальовується певна ситуація, що втілює певний правовий зміст з наступним її обговоренням;

• вправи-практикуми: Нащо дітям права? Які обов'язки дітей? Чим відрізняються права дорослих і дітей? Що ти будеш робити, якщо ви гралися у великій купі піску, вона обвалилася і засипала хлопчика?;

• ігри-вправи на актуалізацію «Я»: Хто у нас в групі найвідповідальніший (працелюбність, сміливість)? Кому можна доручити?;

• ігри-вправи, в яких дітям пропонують вирішення ситуацій з певним морально-правовим змістом;

• позитивна оцінка реальних проявів дітей, що відображає їхню громадянську спрямованість, чесність, гідність;

• конкурси на найкраще побажання, конкурс подарунків рідному місту, конкурс хвальків, чародіїв;

• дидактичні ігри: «Підбери почуття», «Порівняй героїв казок» тощо.

Дошкільне дитинство - це унікальний вік. Саме в цей період, закладаючи ґрунт майбутньої особистості, ми маємо сіяти в душі кожної дитини зерна високої духовності, які у майбутньому стануть рясним урожаєм. Дитина прагне бути  щасливою. Вона нетерпляча. Щастя їй потрібне уже сьогодні й зараз. Дитинство В.О. Сухомлинський розглядає як найважливіший період людського життя.

Для того, щоб малечі було цікаво пізнавати навколишній світ з усіма його таємницями і загадками, рости вихованими і розумними дітьми, вихователі в навчально-виховній роботі широко повинні використовувати поради відомого педагога, а також його цікаві казки та оповідання. Використовуючи казки    В.О. Сухомлинського, в поєднанні з новітніми, нетрадиційними методами роботи, педагоги досягнуть того, що діти старшого дошкільного віку підуть добре підготовленими до школи. Але праця над творами, казками – це не лише розвиток мовлення, а й самовиховання почуттів, розумовий розвиток, багатство духовного життя дитини. Казка – це школа творчості, яка необхідна дітям.       Прилучаючись до спадщини В.О. Сухомлинського, ми вчимо дітей відчувати, пізнавати і творити. Вагоме місце у роботі з дітьми посідає казка .

Казка це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини - її розум, почуття, уяву, волю, Без казки не можливо уявити дитинство.  В.О. Сухомлинський не тільки розкрив високу мудрість казки, а й показав, що казка це друг і вчитель дітвори, вона допомагає їм пізнати навколишній світ, робить їх добрішими. За переконанням     В.Сухомлинського, саме казка є духовним багатством народної культури.

Сам великий педагог склав масу мудрих, цікавих казок. Його казки близькі дітям дошкільного віку, зрозумілі, легко сприймаються, допомагають пізнати навколишній світ. Одним із прийомів емоційного пробудження почуттів у дітей В.О. Сухомлинський вважав створення казок самими дітьми. «Дуже важливо, щоб діти не лише слухали казку, а й самі її творили. Через казку, через неповторну дитячу творчість - вірна дорога до серця дитини»                        

 Створення казок дітьми це не лише важливий засіб їх інтелектуального розвитку, а й один з найцікавіших видів творчості для дошкільнят.

Один з головних компонентів педагогічної спадщини Василя Сухомлинського є виховання дітей природою. Природа є основним фактором існування людини, вона й людство невіддільні одне від одного, немає сумніву в тому, що виховання любові до природи треба починати з дошкільного віку. В цей період дитина вперше знайомиться  з природним довкіллям.   

У системі виховання В.О. Сухомлинського природі, як об' єкту пізнання, приділяється велика увага. Але природа сама собою не виховує. Виховує тільки активна взаємодія людини з природою.

«Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у процесі, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу. Ми прагнемо, щоб усе життя вихованців було сповнене творінням у світі природи» - ця думка теж одна із перлин спадку видатного педагога. І вона  перекликається з екологічною проблемою сьогодення. З допомогою хвилинок милування ми намагаємося задіяти тонкі механізми впливу на емоційну сферу дитини.

Перед дітьми, особливо маленькими, ніколи неможна закривати живе вікно в природу. «Дитина має бачити, як наливається колос, як розкривається квітка»,  говорив В.О. Сухомлинський.

На мою думку, саме під час спостережень на природі діти полюбляють хвилинки милування красою рідного краю. Тому більшість занять, особливо влітку, проводжу на свіжому повітрі. Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога, спостереження пов’язую  з працею  в природі. Я переконана, що такий спосіб роботи залишає у кожної дитини іскру любові до природи. Під час спостережень використовую оповідання В.О. Сухомлинського, які допомагають зачепити душу кожної дитини («Про що ж тепер щебечуть ластівки», «Ліс весною», «Відлітають лебеді» тощо).

Я вважаю, що твори В.О. Сухомлинського спонукають малят замислюватися над питанням добра і зла, над чистотою людських взаємин. Вони вчать любити і берегти красу рідного краю, поважати старість і рости чуйними, добрими і щирими людьми.

Діти полюбляють екскурсії в парк. Перед початком екскурсії з дошкільнятами повторюємо основні закони природи (не зривай квітку – вона зів’яне, не лови метелика – він загине, не ламай гілки дерев і кущів тощо).                                

Природа забезпечує необхідні умови для вивчення властивостей предмета, оскільки надає можливість сприймати його на зір, дотик, слух. Експериментування з природним матеріалом - неодмінна умова розвитку чуттєвого досвіду, мислительної діяльності як основи творчої діяльності, конструювання . Світ природи у Василя Сухомлинського нерозривно з'єднаний із світом творчої дитячої праці. В.О.Сухомлинський звертався до батьків, вчителів: «...ведіть дітей в обстановку, де є і яскраві образи, і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують» .  

І так будь - яке спілкування дитини з природою у нас здійснюється на засадах екологічної етики. Це спілкування проникнуте співчуттям до живих істот, співпереживанням, що спрямоване на допомогу, охорону і збереження життя в усьому його розмаїтті. Процес збагачення природи йде шляхом озеленення групових кімнат, озеленення подвір'я. Обов'язковими учасниками цього процесу є діти.

Природа, за В.О. Сухомлинським, є значним фактором пізнання. Тому вирощуючи цибулю, петрушку в холодну пору, діти старших груп спостерігають, досліджують, як впливає на рослину відсутність світлу, води, якість ґрунту тощо.  Так дітям прищеплюються елементарні навички аналізу, порівняння, зіставлення, синтезу, а це означає, що діти привчаються не просто дивитися на оточуючий їх світ, а органічно входити в нього, спостерігати за ним, думати і робити висновки. Діти вчаться виділяти головне з усієї маси інформації, встановлювати причину і наслідок.  

Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці - це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і радісною, до неї можна залучати дітей різного віку. Вони повинні бачити кінцевий результат, радіти йому, відчувати, що їхня праця - це частина праці дорослих.    Старшим дітям треба давати більше самостійності та ініціативи - це підвищує їхню відповідальність за зроблене.

Все, про що говорилося вище - праця, а по ставленні до праці Василь Олександрович судив про моральність людини і всього суспільства. Праця, за В.О. Сухомлинським - це елемент духовного життя і один з засобів виховання моральних цінностей дітей.

Вихователі широко використовують літературну спадщину                   В.О. Сухомлинського для дітей, плекаючи духовність, душевність, моральність своїх вихованців та у спілкуванні з родиною:

1.  «Лялька під дощем». Правило: Всі сили віддай, а друга з біди виручай.

2.      «Півень і Сонце». Правило: Не хвали себе, хай люди тебе похвалять.

3.    «Тільки живий красивий». Правило: Не лови метелика – він квітка неба, хай живе собі.

4.     «Золотий гребінець». Правило: Нехай людина добро приносить, бо світ навколо любові просить.

5.       «Щоб метелик не наколовся». Правило: Дерева в садочку не ламай! Комашку маленьку не ображай.

6.     «Петрик, собака і кошеня». Правило: Тваринку маленьку не ображай, дай їй поїсти і захищай.

7.  «Як білка Дятла урятувала». Правило: Добре серце за чужу біду болить.

8.     «Дуб – велетень». Правило: В лісі вогнище не пали, а почав - загаси.

9.  «Могутній Дуб і Кабан». Правило: Дерева усі шануйте. Не ламайте і не псуйте.

10.   «Зайчик і горобина». Правило: Щоб нам добре всім було, несіть в душі своїй тепло. І знайте істину просту – несіть у серці доброту.

11.   «Сонце і Сонечко». Правило: У лиху годину пізнаєш вірну людину.

12.    «Хай я буду ваша – бабусю». Правило: Майте в серці доброту, а не злість і чорноту.

13.    «По волосинці». Правило: Маленька праця краща за велике неробство.

14.    «Як хлопці мед поїли». Правило: Не соромитися говорити правду, бо у правді – сила!

15. «Хризантема і цибулина». Правило: Пам'ятайте, що тільки добрим серцям краса  відкривається.

16. «Фіалка і бджілка». Правило: На доброму серці світ тримається.

17. «Подорожник». Правило: Ми всі господарі природи. Тож збережемо її ми вроду.     

18. «Бабусин борщ». Правило: Умій сказати, умій і змовчати.

19. «Я хочу сказати своє слово». Правило: Будь уважний, бо пропустиш головне.

Прагнення дитини зробити щось корисне для людей, природи приведе до формування моральної самосвідомості, розуміння морального добра. Тому девізом педагога мають бути слова талановитого педагога: «Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре» - і ми намагаємося передати це дітям.

Погляди В.О. Сухомлинського на естетичне виховання дітей відкривають ще одну цікаву сторінку в педагогіці. Він був глибоко переконаний, що естетичне виховання має становити основу навчального процесу в дитячому садочку. Особливу роль він відводив природі, спілкуванню з нею як фактору естетичного виховання дітей. В книзі «Серце віддаю дітям» він писав, що прагнув до того, щоб, перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги – книги природи. Кожну подорож у природу Василь Олександрович називав уроком мислення, уроком – естетичного виховання.   

На його думку, найважливіше, щоб у процесі спілкування з природою малюки отримували чуттєві враження. Адже дитина мислить образами, а це означає, що, слухаючи розповідь вихователя про подорож краплинки води, вона малює у своїй уяві і сріблясті хвилі ранкового туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше вона осмислює закономірності природи.

Поєднання природної цікавості дітей з дійовим спілкуванням, з джерелами думки активізує розумову діяльність, виховує інтерес і бажання пізнати навколишнє середовище, зрозуміти його таємниці. Спілкування з природою, на думку В.О. Сухомлинського - засіб формування високих моральних якостей. Краса, писав педагог - це кров і плоть людяності, добрих почуттів, сердечного ставлення. Відомо, що емоційне й естетичне виховання починається з розвитку культури відчуттів і сприймань.

            Василь Олександрович зазначає, що сприймання – найважливіший психічний процес, завдяки якому предмети та явища навколишнього світу, відбиваючись у нашій свідомості, породжуючи почуття і переживання. Тому педагог вчив дітей помічати найменші, найтонші зміни в природі. Природа формує у дітей емоційну сферу. Краса природи загострює сприймання, продовжує творчу думку. Без вражень від тиші долів і лук, шелесту дібров, пісень жайворонка у голубому небі, шепоту колосся пшениці, дзижчання джмелів і бджіл неможливе сприймання музичних творів, бо все це є тим фоном, на якому людина може зрозуміти, відчути красу музики, те джерело, з якого вона черпає натхнення. Про це В.О. Сухомлинський зазначає у «Батьківській педагогіці».

Отже, головне завдання дошкільної освіти в галузі естетичного виховання полягає втому, щоб сформувати гармонійно розвинену, духовно багату, здатну на глибокі почуття і переживання особистість, творця прекрасного і доброго. Природа є могутнім засобом естетичного виховання дошкільників, саме в процесі спілкування з природою створюються сприятливі можливості для здійснення ряду завдань естетичного виховання: формування естетичних вражень у дітей; навчання розумінню творів мистецтва; перших спроб створити красу у навколишньому середовищі. Саме про це наголошував в педагогічній спадщині Василь Олександрович Сухомлинський.

 

 

ТРАДИЦІЇ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У КОНТЕКСТІ ІДЕЙ В.СУХОМЛИНСЬКОГО


 

 

 

Актуальність. Сімейне виховання – це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту [2, 306]. Головна  мета сімейного виховання – сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями:  високоморальну, здорову  тілом і душею, сильну розумом.

Століттями складалися традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи. В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Нині Україна переживає нелегкі часи, а сімейні традиції та звичаї допомагають нормально взаємодіяти з суспільством. Тому в педагогіці постає проблема традицій сімейного виховання та батьківської педагогіки.

Традиції виховання дітей у сім’ї знаходять відображення в науково-педагогічних поглядах  Ж.-Ж. Руссо,  І. Г. Песталоцці, П. Ф. Лесгафта, Л. М. Толстого, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, М. Г. Стельмаховича, К.Д. Ушинського та ін.

Мета: проаналізувати ідеї традицій сімейного виховання дітей у педагогічних поглядах В. Сухомлинського.

Традиція – одна із цінностей сімейного виховання, яка передається від покоління до покоління як загальноприйняте, обов’язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства.

Основними традиціями сімейного виховання є: родинно-трудові традиції; традиції суспільної системної праці; традиції майстрів і трудових династій; родинно-оздоровчі традиції; традиції практичності одягу; традиції раціонального користування словом; традиції національного гумору; фольклорні традиції; традиції давати ім’я й прізвище; родинно-мистецькі традиції; музичні традиції; родинно-побутові традиції; традиції опоряджання житла; декоративно-ужиткові традиції;родинно-громадські традиції; традиції добросусідства та побратимства [5].

Сухомлинський Василь Олександрович –дивовижна особистість, педагог-новатор, наш співвітчизник. Складно переоцінити внесок цієї людини не лише в розвиток освіти, а й у формування суспільства. Відомий педагог усе своє життя невтомно працював на благо людей і в цій праці вбачав радість і мету життя.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося.

У педагогічній системі Василя Олександровича особистість виховується через тріаду: школа – сім'я – громадськість. Він вважає сім’ю найменшою клітиною нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. «Справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сім'я: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності. У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави» [4].

Традиції становили суттєву частину педагогічної системи Сухомлинського. У «Батьківській педагогіці»  вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, учений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. Сухомлинський уважав, що кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції. Яскравим прикладом цього стали релігійні традиції– шанувати і любити Бога, відвідувати богослужіння, дотримуватись посту.   В.Сухомлинський вважав, що найважливіші риси і якості дитини зароджуються в сім’ї.  Він зазначав, що великої шкоди приносять   дітям любов замилування, любов  деспотична, любов підкупу.  «Люди з кам’яним серцем частіше виростають в таких сім’ях, де батьки віддають дітям усе й не вимагають від них нічого» [4].

Тому-то у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й образно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад нашого народу [3, 174–175].

Батьківська педагогіка набуває особливої актуальності і нині, в епоху третього тисячоліття, коли широко пропагується аморальність, анархія, сексуальна лібералізація, насильство, злочинність, а матеріальні апетити нового покоління ведуть до його духовного зубожіння, залишаючи сімейні цінності позаду як пережиток минулого. Вивча- ючи проблеми виховання дітей, умови та особливості виховного процесу в різних сім’ях, В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що спотворена душа дитини – це наслідок неправильного сімейного виховання.

В. Сухомлинський завершує «Батьківську педагогіку» таким твердженням: «Суспільство – це величезний дім, споруджений з маленьких цеглин – сімей. Міцні цеглинки – міцний дім, крихкі цеглинки – це небезпечне для суспільства явище.  … крихкість ця полягає в безвідповідальності. Якщо у Вас немає дітей – ви просто людина. Якщо ж у вас є діти, ви тричі, чотири, тисячу разів людина…» [6].

За В. Сухомлинським, могутня сила виховання покладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батьків, вчаться у батька поважати матір, бабусю, жінку, людину. «В семье Алексея Матвеевича отец делает все для того, чтобы дети дорожили матерью. Летом и ранней весной на животноводческой ферме работать легче, чем в звене, где мать выращивает сахарную свеклу. И вот в дни напряженного нелегкого труда Алексей Матвеевич идет в поле, а жена – на ферму. Дети привыкли к тому, что отец всегда берет на себя самую тяжелую работу, и учатся у него смотреть на мать глазами благородного сильного мужчины» [4].

У правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності. Саме родина, вважає Сухомлинський, має донести до дитини,  що не можна сміятися над старістю і старими людьми; не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми; не можна залишати старшу рідну людину одинокою; не можна сідати до столу, не запросивши старшого; не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина. Діти повинні бути добрими синами і дочками, берегти здоров’я батьків,  шанувати мудрість бабусь і дідусів, пам’ятати, що у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися – патріотизм, справжня любов до жінки і старість. Головне – навчити дітей берегти сімейні звичаї і традиції, адже пам'ять поколінь – це жива історія народу [7, 464–466].  

У праці «Як виховати справжню людину» педагог радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконанням, є слова: народ, мати, батько, син.Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини – материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих. 

У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного житгя. «Можливо, прочитавши цього листа, – писав В. Сухомлинський, – ти [син] захочеш покласти його якомога далі, щоб він менше нагадував про нескінченні повчання батька й матері. Ну що ж, поклади, та добре запам’ятай, куди, бо прийде такий день, коли ти згадаєш ці повчання і скажеш собі: а все-таки батько був правий… Я теж зберіг перший батьківський лист». Дочці ж він пише: «Як бачиш, доню, не дарма я згадав мудру бабусину казку, не дарма завів розмову про те, що таке любов. Я хочу застерегти тебе від помилок, які допускають багато дівчат, і за ці помилки їм доводиться дуже дорого платити. Щастям, радістю, здоров'ям, а іноді й життям. Любов людська повинна бути не тільки красивою, відданою, вірною, але й мудрою і обачною, гострозорою і розбірливою. І лише тоді, коли вона буде мудрою і обачною, вона може бути красивою і щасливою, пам'ятай це, доню» [4].

В. О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. «Дитину треба не заставляти, а навчати бути доброю – у цьому головне спрямування виховних дій  батьків».  Про це він пише в «Этюдах о коммунистическом воспитании». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років (у батьківській школі), скільки й діти [3, 173–174].

Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було ство­рено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогіч­них знань серед населення, батьків і навіть старшокласників. 

В. О. Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної бать­ківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству. Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - вихо­вання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багат­ства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогіч­них знань і умінь. «Своїх вихованців – юнаків і дівчат – ми вчи­мо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє – за своїх дітей» [4]. 

Василь Олександрович назвав альфою і омегою «таке вічне питання» сімейного виховання, як поєднання вимогливості і доброти, суворості і ласки, слухняності і свободи у вихованні дітей. Мудрість батьківської любові, на думку Сухомлинського, виявляється у: 1) вмілому розкритті перед дітьми справжніх джерел радощів життя; 2) переконливості в тому, що мати і батько існують для того, щоб приносити дитині радість [1]. 

Отже, у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якою сім’я  повинна закласти фундамент вихованості дитини і стати активним помічником вчителів. Традиції сімейного вихованнязгуртовують сім’ю, зміцнюють родинні зв'язки, покращують взаєморозуміння. А щасливі родини живуть у щасливій країні.

 

 

ПЕДАГОГІКА ІДЕЇ ДОБРА У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

 

Анотація. У статті розкрито сутність ідеї добра в творчій спадщині В. О. Сухомлинського, які є основою для формування особистості. Особлива увага приділяється моральному, патріотичному та родинному вихованню. Проаналізувавши літературу, було встановлено, що без високої педагогічної культури суспільства, вчителя, батьків неможливою буде реалізація завдання духовно-морального становлення й розвитку особистості.

Ключові слова: педагогіка добра, виховання, гуманність, патріотизм, сім’я.

Актуальність теми дослідження. Все своє життя люди пізнають, що таке добро і зло, милосердя і жорстокість... Але шлях до доброти не простий і не завжди легкий, тому треба вчитися бути добрими, уважними до людей і дбати одне про одного.

Доброта, людяність, порядність – це ті риси характеру, якими повинна володіти кожна людина, і якщо намагатися бути таким, то й проживеш щасливе життя. Кожна людина свою доброту виявляє і словом, і ділом

Аналіз останніх досліджень. Окремі аспекти ідеї гуманізму досліджували Й. Гайда, М. Мухін, А. Кокеріль, Л. Милков, І. Остаповський; проблеми родинного виховання А. Бик, Л. Бондар, М. Дмитрієв, А. Зязюн, С. Карпенчук. Вітчизняний досвід розв’язання проблеми показує, що ефективність виховання особистості залежить від добре продуманого й організованого навчально-виховного процесу

Мета статті – розкрити сутність ідеї добра у творчій спадщині В. Сухомлинського.

Основний зміст статті. Сьогодні, як ніколи, гостро постають проблеми пошуку взаєморозуміння, виховання толерантності, утвердження добра і ненасильства в суспільстві. У житті, як і в казках, добро і зло, краса і потворність, жорстокість і милосердя часто опиняються поряд, і тоді саме від думок та вчинків людей, персонажів, залежить, що переможе – ненасильство чи жорстокість, добро чи зло. Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди добре почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав'язувати свою допомогу, залишаючи іншим свободу вибору.

У народній педагогіці поняття «добро» здавна пов'язувалося з такими категоріями, як людина, рід, діло, розум, доля, душа, серце. Наявність цього кореня у стародавніх іменах Добрил, Добромисл, Добряна теж не випадковість. Коли батьки так називали своїх дітей, вірили, що в їхньому житті пануватиме добро.

У стародавніх колядках, побажаннях, примовках люди зичили одне одному саме добра: «Доброго вам здоров'я», «Добрий вечір», «На все добре». У народі існували десятки прислів'їв, пов'язаних з поняттям «добро», наприклад «Добро – не лихо, ходить у світі тихо», «Доброму всюди добре». Шляхетну, добру людину в Україні називали не інакше, як добродій, що стало сьогодні формою шанобливого звертання.

Мислення та доброта, повинні стати звичайним станом для кожної людини. Вічне протистояння добра і зла завжди було в цен­трі уваги митців та мислителів. В. О. Сухомлинський належить до їх числа. Він не тільки зрозумів значущість цієї проблеми, а й зро­бив її основною для себе як для педагога. Видатний пелагог створив таку систему виховання, яка ґрунтується на любові та доброті.

В. О. Сухомлинський мав чітко виражену педагогічну позицію та власні роздуми про ідею добра як міру, із якою має підходити кожна людина протягом життя до роз’яснення й оцінювання людських відносин [5, 1]. Добро − це зброя за справедливість та соціальні здобутки людей. Дитину потрібно виховувати ще з раннього дитинства, а тому своєчасно вчити бачити й оцінювати соціальне зло, даючи при цьому можливість морального зростання. Моральне зростання людини пов’язано з переоцінкою понять, відносин і продовжується все життя. Незадоволеність людини відносинами з іншими людьми − це процес її морального становлення. Ідея добра, праці на користь людям і справедливі відносини між ними пронизують педагогічні твори В. О. Сухомлинського [6, 135].

Система видатного педагога, наділена здатністю оновлюватися в часі, так як побудована на основі християнського вчення − ідеї добра.

Поняття «доброта» учений пов’язує насамперед з радістю. За словами В. Сухомлинського, «доброта й ще раз доброта – це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості». [1, 4].

Добро наповнює життя людини сенсом, сенс який буде тебе супроводжувати протягом всього життя.

Важливо зазначити, що у працях В. Сухомлинського сформована і обґрунтована цілісна система виховання, яка ґрунтується на гуманістичних ідеях добра і краси. Так, як дитина пізнає навколишній світ здебільшого серцем, тому в неї потрібно зберегти й розвинути чутливість до всього людського, насамперед чутливість у самій собі.

В. Сухомлинський вважав, що нема й не може бути виховання у дусі гуманізму без людської любові й поваги до вихованців. Любов до дитини розумів не як інстинктивну любов, не облагороджену життєвою мудрістю, що завдає інколи дитині великої шкоди, а як людську любов, одухотворену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості – любов, що застерігає від нерозсудливих вчинків і надихає на вчинки чесні, благородні.

Український професор М. Чепіль зазначала, що гуманістичні переконання В. Сухомлинського є невідривними від його віри у могутню силу виховання. До структурних компонентів моралі, за В. Сухомлинським, належать моральна свідомість, діяльність, відносини. Моральна свідомість охоплює великий коло моральних почуттів, емоцій та уявлень про моральне і аморальне, моральні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації тощо. Основними структурними елементами моральної свідомості є етичні знання, ідеали, погляди, переконання, норми та ін. Стрижнем індивідуальної моральної свідомості є переконання, у формуванні яких беруть участь усі компоненти людської психіки: розум, знання, почуття [10, 39].

Універсальним засобом виховання людських чеснот В. Сухомлинський вважав природу. Він писав: «Людина стала людиною, коли почула шепіт листків, дзюркотання струмочка і дзвін срібних дзвіночків жайворонка в літньому небі, шелест сніжинок і заметілі за вікном, ласкавий плескіт хвилі, святкову тишу ночі і, затамувавши подих, слухає сотні тисячі років чудову музику життя» [4, 63].

Природа як основний засіб інтелектуального і духовного розвитку дитини займає особливе місце в педагогічній спадщині видатного педагога.

Краса природи відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця.

Активне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість − доброту. Але як же дати відчути малому радість перших відкриттів, коли він входить у дивний світ, що навколо нього? І чи зможе дошкільник засвоїти причинові зв'язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об'єктами? Виявляється, може, і найпростіший шлях до цього − спостереження. Особливо подобається дітям спостерігати за тваринами. Тут дуже тонко зазначав В. Сухомлинський: треба розвивати в дитини дбайливе й турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але, захистивши яких, відчуєш себе добрим і сильним.

Важливим джерелом розвитку творчої дитини Василь Олександрович вважав складання казок.

Педагогічні казки українського педагога ніби опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між собою.

У школі В. Сухомлинський створив «Кімнату казок». У ній він намагався відтворити казковий світ із його таємничістю і чарівними героями. Казка, на думку Василя Олександровича, – активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розуму, почуття, уяви, волі. Діти розуміють, що казкові герої видумані, але носії добра і зла викликають у душі дитини чи схвалення чи осуд. Завдячуючи казці, дитина сприймає світ не тільки розумом, але й почуттям. Саме у ній вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил. «Казка, – завжди повторював В. Сухо-млинський, – це, образно кажу чи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже в тому, що вона – творіння народу» [5, 154].

Ідею добра вчений пов'язує з патріотичним вихованням. Далекоглядними і донині актуальними є настанови В. Сухомлинського щодо взаємозв'язку виховання добра як моральної якості й ставлення майбутніх громадян до долі своєї Батьківщини.

Педагог говорив, що «патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є: любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й батьківщини» [9, 256].

Сутність морально-патріотичного виховання полягає в тому, що людина утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі і в навколишньому житті. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер і являють собою необхідний елемент людяності. Мотиваційну основу цього процесу складають різні чинники, але головним з них є віра в ідеали добра, правди, справедливості та прагнення наблизитися до них. Як зазначав В. Сухомлинський, що виховання патріотичної свідомості, почуттів, переконань неможливо відокремити від складного процесу формування особистості. Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, колискова пісня, Батьківщина, конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В. О. Сухомлинський великого значення надавав вихованню в дитини ніжного, чутливого, чуйного серця. Сім'я – це той різновіковий колектив, членом якого стає дитина з перших років свого існування і вплив якого відчуває упродовж довгих років. Саме в сім’ї, на його думку, дитина повинна навчитися пізнавати навколишній світ не тільки розумом, а й серцем: «Щоб дитина близько брала до серця і те, що хтось зламав гілку на дереві, і те, що маленьке пташеня випало з гнізда й безпорадно борсається в траві, і те, що в саду з’явилося невідомо ким викинуте нічиє кошеня» [3, 156].

Благополучна сім'я створює душевний комфорт, врятовує від нервових перевантажень не тільки дорослих, а й дітей. Дитина почуває себе рівноправним членом сімейного колективу: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, але враховують і її особисті інтереси та потреби.

Український педагог В. О. Сухомлинский підкреслював, що у хорошій сім'ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі стосунки добра, злагоди, взаємної поваги батьків, перед дитиною розкривається все те, на чому стверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага.

Висновок. Отже, творча спадщина В. О. Сухомлинського переконує нас у різноманітності педагогічних підходів до формування особистості дитини. У період пошуків ефективних методів практична діяльність Василя Олександровича є надійним помічником вихователю у вирішенні цих найважливіших завдань.

 

 

1. Треба зрозуміти, що від того, в яких умовах, оточенні знаходиться дитина в дошкільному віці, залежить її виховання, її розвиток, майбутнє.

 2. Необхідно, щоб діти в дошкільному віці були несамотніми, щоб були в дитсадках, в оточенні дітей неоднакового віку, старших. Коди ж дитина самотня, або знаходиться серед дітей одного віку, вона росте обмежена.

3. Для того, щоб подолати труднощі в загальному розвитку дітей, моральній трудовій готовності їх, потрібно, щоб діти були більш самостійними в своїй праці, щоб вони розуміли, що він громадянин, і в нього повинні бути обов'язки, що для нього розпочався труд на все життя.

4. Слід батькам більше розповідати дітям, читати, щоб дитина не була безпомічною. Для того, щоб підготувати дітей до школи, потрібний тісний зв’язок педагогів та батьків майбутніх школярів. Разом з вчителями початкових класів Василь Олександрович розпочинав цю роботу задовго до того, як діти переступлять поріг школи, адже малюки краще сприймають ті речі, об’єкти, які їм близькі і відомі. До вступу в школу дітей слід навчити образно мислити, розвивати їх уяву, емоційність, адже "запорука виховання розвинутого розуму і пам’яті в тому, щоб думка дитини проявлялась в її активному відношенні до оточуючого світу". [3, с.15] Василь Олександрович вказував на те, що дитина ще до 1 класу в сім років, але бажано, щоб вона вже з п’ятирічного віку перебувала у сфері виховного впливу школи. Аналіз науково-практичного досвіду В.О. Сухомлинського, а також досвіду вчителів, працівників дошкільних закладів, які використовують ідеї видатного педагога в навчально-виховному процесі з дітьми дошкільного віку у практиці своєї роботи, дає підставу стверджувати, що при їх умілому використанні зростає ефективність виховного процесу, забезпечується готовність дітей до майбутнього життя. Отже, аналіз основних ідей, на яких була побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського, переконує в тому, що ми маємо справу з видатним явищем в історії освіти і школи. Його теоретичну спадщину не можна розглядати поза часом.